Пригородок

Пригородок – село, центр сільської ради. Розташований Пригородок на правому березі Дністра, за 6 км від районного центру, за 29 км від залізничної станції Кам’янець-Подільський. Населення села нараховує 860 чоловік. Сільраді підпорядкований насе¬лений пункт Орестівка.
На східній околиці села, в урочищі Калинівка, на межі між Дністром і його прото¬кою Варницею, розташоване давньоруське селище Х-ХІІІ ст. Можливо, від слова „го¬родище” і пішла назва села. В багатьох документах минулого (особливо ХУШ-ХІХ ст.) село згадується як Пригород. Тому, скоріше за все, назву села слід пояснювати як при¬город м. Хотина.
В центрі села, в урочищі Цвинтар, на десятиметровій терасі Дністра, розташоване
слов’янське поселення УІ-УІІ ст. Під час досліджень тут також виявлені давньоруські поховання ХІІ-ХІІІ ст. Ранньослов’янське послення черняхівської культури (ІІ-У ст. н. е.) від¬крите в урочищі Калинівка.

У Х-ХІ століттях територія села перебувала у складі Київської Русі, пізніше відійшла до Теребовлянського, а потім – Галицько-Волинського князівства. Після розпаду князівства – село пе¬ребувало в складі Молдавського князівства, яке після 1538 року опинилось в залежності від Османської імперії. Захоплення турецькими за¬гарбниками Хотинського цінуту привело до ство¬рення тут мілітаризованої зони – райі, яка безпо-середньо управлялась зі столиці Туреччини.
Вперше село Пригородок згадується в писем¬них джерелах 1456 року.
Дуже потерпіло село під час російсько-турецької війни 1768-1774 рр. На схід від нього проходила лінія облоги Хотинської фортеці. Свід¬ками тодішніх подій є земляні укріплення – реду¬ти, звані у народі „шанцями”. За переписом 1774 року в селі було тільки 23 хати, з яких 22 належали селянам-бірникам, а одна – священникові.
Після переходу Бессарабії, а разом з нею і Хотинської райі, село Пригородок Росій¬ської імперії увійшло до складу Рукшинської волості, яка об’єднувала 8 сіл.
За переписом 1817 року, в селі нараховувалось 95 господарств. Вотчина належала генерал-майору Лідерсу і займала 1000 фальчів. Землевласникові належав один млин на р. Пугачівці і спиртовий завод, на якому працювало 9 осіб, яких власник переселив з Австрії у 1816 році. Селянам належали 2 млини на р. Пугачівці і 5 садів. 3 млини на¬лежали євреям.
Селяни юридично були вільними, але економічно залежали від землевласника, вони користувалися його землею. В такій залежності перебували чоловіки – голови сімей, жінки і діти не залежали від феодала. За користування землею селяни відбували повинності на панській ниві чи дворі. Крім цієї залежності, селяни сплачували десяти¬ну від усього прибутку, понад 15 видів податків на користь держави.
За „Положенням” 1868 року проходило наділення селян землею за викуп. Тому де¬яка залежність селян від землевласника збереглася аж до повного розрахунку за наділ. Наділ в с. Пригородок складав 2 десятини, причому не в одному місці, а ділився на „ниви” і „букатки”. В 1886 році власником села був Василь Міцо, який володів 282 де¬сятинами землі і 608 десятинами лісу. Інший землевласник – Яків Федорович Гордієв. Селянам належало тільки 437 десятин на 127 дворів, які наділялись землею за статут¬ною грамотою. Не набагато більше землі було у селян і в 1912 році. На 1283 жителів припадала 461 десятина землі.
В кінці ХУІІІ століття (1771-1774 рр.) в Пригородку збудовано дерев’яну церкву, яку освячено в день Архистратига Михаїла (Свято-Михайлівська) і вперше в звітах згадується за 1791 рік. Це була церква хатнього типу, крита гонтою. Вона проіснувала до 1983 року, коли була розібрана через затоплення. Нині в селі збудована нова цегляна
У 1884 році в селі було тільки 5 грамотних чо¬ловіків. 1889 року в Пригородку відкрили школу грамоти, в якій треба було навчатися два роки. Розміщувалася вона в найманому приміщенні. Заняття вели священик Доментій Романчук і псаломщик Михайло Лупан. В 1906 році у школі навчалось 29 хлопчиків. Це на 1207 жителів села! Перевірка, проведена в 1905 році, засвідчила, що знання учнів – незадовільні, відвідування – по¬гане. Кам’яне приміщення для школи збудоване у 1913 році, на що витрачено 5580 рублів.
1911 року в селі проживало 1057 осіб. Головне заняття жителів села – землеробство. Вирощува¬ли жито, пшеницю, ячмінь, овес, кукурудзу (39% на 100 десятин посіву). Для продажу вирощува¬ли червоний перець і тютюн. Займалися селяни і скотарством – вирощували биків, яких прода¬вали на ярмарку в Хотині; мали овець, кіз, яких випасали на скелястих берегах Дністра. Частина селян займалася рибною ловлею. Мабуть, тому в селі так багато прізвищ Рибак.
Малоземелля та безземел¬ля примушували селян йти на заробітки, на т. зв. „фальчі”, на південь Бессарабії. Так, у верес¬ні 1885 року 29 селян с. Приго-родка найнялись зібрати в 1886 році по 3 фальчі трав і 4 – хлі¬ба за 30 рублів на косаря. Того ж дня вони найнялись зібрати хліб в 1887 році по 3 фальчі трав і 3 – хліба за 15 рублів на косаря.
Тоді ж 12 інших селян с. Пригородок і 15 селян с. Аристівки найнялись зібрати в 1886 році по 4 фальчі хліба за 20 рублів на косаря і вони ж найнялись на 1887 рік зі¬брати по 4 фальчі хліба за 10 руб. на косаря в Ямпільський повіт Подільської губернії (Хотинське земство. Збірник. Хотин, 1901, с. 155) Вже на початку ХХ ст. чоловіки ви¬їжджали на заробітки у США, Канаду, Аргентину.
В листопаді 1918 року Хотинщину загарбала королівська Румунія. Зайнявши село, румунські солдати забирали худобу, зерно, одяг, цінні речі, царські гроші. Грабунки і катування населення стали звичним явищем. Але трудящі не мирилися з окупантами. В січні 1919 року селяни піднялися на боротьбу з ворогом. Про активну участь жите¬лів села Пригородка в повстанні свідчить жорстока розправа румунських окупантів не тільки над повстанцями, але й над мирними жителями. Придушивши виступ, вороги наклали на село контрибуцію на суму 10000 рублів, спалили більшість хат.
Після поразки повстання окупанти запровадили в селі жорстокий режим насилля і терору. Проводилась тотальна румунізація населення. В школі навчання проходило румунською мовою. Але трудящі села продовжували боротьбу проти гнобителів. В селі діяла підпільна група, активним учасником якої був Яким Чайкун. В 1930 році в селі проживало 1140 чол.
Коли 28 червня 1940 року настало визволення від окупантів, жителі села обрали на схо¬ді сільську раду, яку очолила Варвара Боднарюк, а секретарем став Феодосій Рибак. Обоє вони загинули в 1944 році в часи класової боротьби як представники радянської влади.
Радість нового життя затьмарила повторна окупація краю королівською Румунією в 1941-1944 рр. Окупанти ще більше посилили гніт селян, мстили тим, хто був активіс¬том при радянській владі. Румунізація всього не знала меж. Назву Пригородок зміни¬ли на Прігорень.
У квітні 1944 року бійці 1318 полку 163 стрілецької дивізії визволили Пригоро¬док від німецько-фашистської окупації. Чоловіки села брали активну участь в розгромі ворога. 105 односельчан загинули смертю хоробрих на різних фронтах війни. Вдячні односельчани збудували їм в центрі села пам’ятник, де викарбовано імена полеглих. Ще 52 особи села померли в роки голодомору 1946-1947 рр.
1947 року в Пригородку був організований колгосп „Перше травня” (голова М. Ф. Боднарюк). Артіль мала 2140 га землі. Головний напрям – зерново-буряківничий. Пізніше колгосп було реорганізовано у радгосп.

Після розпаювання землі радгоспу не стало, а свої паї селяни здали в оренду район¬ному управлінню сільгоспхімії. Є одне фермерське господарство (керівник П. А. Білів-ський) на все село.
Жителі села Пригородок – працьовиті, трудолюбиві люди. Своєю наполегливою працею вони змогли виживати в усі роки, а тим більше тепер. Вирощуючи ранню ка¬пусту, перець, помідори, розсаду і реалізовуючи на ринках області, Поділля і Терно-пільщини, вони одержують прибутки для утримання сім’ї, свого господарства.
До послуг трудівників села діє загальноосвітня школа І-ІІ ст., клуб, філія районної централізованої бібліотечної системи, ФАП, магазин, кафетерій, православна церква. Багато жителів села здобули вищу освіту (вчителі, лікарі, агрономи, державні службов¬ці) і працюють в різних галузях народного господарства.